Історична довідка
Історія виникнення села
Точного року виникнення села Новопавлівки немає, але відомо, що село засноване наприкінці XVIII століття кріпаками, вихідцями з Польщі. Його назва походить від першого поселенця Павлова, який збудував заїжджий двір для перепочинку чумаків, які везли сіль та рибу. Хоча про те, що поселення виникло раніше можна говорити опираючись на знайдений могильний хрест на Новопавлівському кладовищі датований другою половиною XVII століття.
Навколо заїжджого двору Павлова почали селитись євреї – торгівці та козаки – міщани. Коли поселення розрослося і стало центром торгівлі для навколишніх сіл його почали називати «містечком». Потім - село Новопавлівка.
Найстарішими селами Новопавлівської сільської ради є: Острогірське (стара назва Граціанівка), яке виникло на березі річки Чичиклія на початку XVIII століття і налічувало п’ять дворів та Сабово, Новопавлівка, хутір Кодри, Біляєво. Після Жовтневої революції з’явилися нові села: Нова Українка (1923 р.), Ковалівка (1926 р.), заснована вихідцями з Одеської та Вінницької областей, хутір Івана Франка заснований переселенцями з Дрогобицької області, які потрапили сюди в результаті переселення в 1951 році.
На кінець XІX століття в селі Новопавлівка мешкало більше 400 єврейських сімей, основним заняттям яких були торгівля та дрібне ремесло. Решту населення становили українці – міщани.
Жителі села Сабово до земельної реформи 1861 року були оброчними селянами княгині Антуанетти Імерештинської. Після реформ землю скупили деякі селяни, але волі вони не отримали. Землю захоплювали спочатку польські пани, потім вона переходила переважно до рук німецьких землевласників, а селянство залишалося кріпаками, або в іншій формі матеріальної залежності від поміщика.
За переказами старих жителів села Новопавлівки – Щуцької Олександри Федорівни (1871р.н.), Співака Івана Федоровича першим поміщиком у Новопавлівці був польський шляхтич – Крижанівський Микола, а потім його нащадок Адам.
Кріпаки – селяни відбували панщину на поміщика три дні на тиждень. Старше покоління згадує, що під час Кримської війни 1853 – 1856 років на цій території був табір ополченців.
Існує версія, що в Новопавлівці та в навколишніх селах довгий час не знали про реформу 1861 року. Пани намагались приховати від кріпаків – селян деякі зміни, що відбулися згідно Положення від 19 лютого 1861 року. Пани продовжували залишати селянство в особистій неволі. За найменшу провину жорстоко карали селян. Особливою жорстокістю відзначився поміщик Адам Крижанівський у Новопавлівці. Адам Крижанівський застрелився у 1867 році, коли з Херсона до села прибув губернатор з жандармами на жалобу селян.
До цього часу збереглася його могильна плита на якій викарбовано «Память праху Адама Крыжановского, скончавшегося 21 апреля 1867 года на 57 году».
Землю цього пана в кількості 2000 десятин купили, чи взяли в оренду два брати греки. Земля від них перейшла до німця Краузе Івана Івановича, якого пам’ятало все місцеве населення старшого покоління. Свідченням про володіння землею в Новопавлівці є могильний пам’ятник на кладовищі села Новопавлівка Паулю Краузу, який добре зберігся.
Село Острогірське заселяли кріпаки, що належали поміщику Качуровському, а потім володарем цих земель став німець Шульц.
Село Біляєво одержало назву від поміщика Біляєва, але останній тут не жив. Маєтком керував його управитель Ястремський, до якого й перейшла вся земля. Пізніше, після революційних подій 1917 року, вихідці з Біляєво заселили хутір Новоукраїнку.
Село Ковалівка заселилося в 1926 році на землі, що належала поміщику Андрію Фацу, а виселок під назвою Веселий належав його брату Вільельму. Брати Фаци були останніми поміщиками на цих землях.
Єврейське населення, яке становило значну кількість населеного пункту, було вільним, що давало змогу вести живу торгівлю. Торгівля довгий час була одним із головних занять населення села. До 70 – х років XX століття біля церкви діяв базар, на який з’їжджалися жителі навколишніх сіл. Промислових підприємств не було. В селі діяло три парові млини та олійня, які належали Тимкові Ангеполовському. У міщан власної землі не було.
По перепису 1886 – 1887 років у Новопавловці було 204 двори з 1024 чоловіками населення. В селі було три ковалі, заїжджий двір, майстер золотих справ та 31 дрібна крамниця.
Населення жило на поміщицькій землі, частково у власних, частково у найманих хатах, платили поміщику за землю та садибу, скот знаходився на поміщицькій толоці за поштучну платню. Землю під посів орендували у поміщика. Кріпаки – селяни відбували панщину на поміщика три дні на тиждень.
Старе покоління згадує з переказів своїх батьків та дідів про набіги кримських татар та польських шляхтичів на українські хутори, розкидані по степових просторах, про грабунки, руйнування сіл, про полон. По степах збереглися до нашого часу високі могили, які слугували сторожовими постами, для спостереження за пересуванням ворога і завчасне попередження населення про небезпеку. Переказують, що під час французької навали 1812 року тут був набір молодих людей для ополченських загонів. А під час Кримської війни 1853 – 1856 років на цій території був табір ополченців.
